Коли повернуть вклади, згорілі в 1990-х?

Чому держава, що заявляє себе як демократична і соціальне, до сих пір не може віддати людям те, що вони заробили чесною працею?

Іван Капітонов, науковий керівник магістратури ВШКУ РАНХиГС, старший науковий співробітник Інституту економіки РАН:

– Число громадян, які втратили накопичення в 1990-і, невідомо, хоча зрозуміло, що обчислюється воно десятками мільйонів. Практично у кожного або батьки, або родичі або друзі втратили в цей час трудових заощаджень. Зате відомі розміри компенсацій, виділених постраждалим: 482,4 млрд руб., З них 468,2 млрд – за вкладами в Ощадбанку, 13,9 млрд – за внесками в Держстраху, 400 млн – на викуп цінних паперів СРСР. Компенсації виплачувалися в дво-, триразове розмірі, хоча ціни зросли в десятки разів.

Формальною причиною нескінченних мораторіїв є те, що урядом так і не були розроблені закони, які б регламентували процес компенсацій. Вклади в Ощадбанку СРСР повинні були перевести в «умовний боргової гривня», курс якого повинен визначатися «виходячи з змін контрольної вартості необхідного соціального набору» товарів, продуктів і послуг. Ті, хто прописав такий порядок, мабуть, розраховували саме на те, що ніхто цим займатися не буде.

В результаті за зберігалися в держбанку гроші, яких в СРСР вистачало на машину, громадянин сьогодні отримає лише засоби на покупку комплекту гуми.

Справедливості заради треба визнати, що виплата боргів по внесках залишається для правонаступниці СРСР непідйомною. За деякими оцінками, для їх погашення буде потрібно 42-46 трлн руб. – втричі більше річних доходів федерального бюджету.

Чи означає це, що рішення у проблеми немає? Насправді воно є. У нашої держави є земля, є житлова нерухомість. Якщо дійсно хочете відновити справедливість – дайте пограбованим землю або квартири в рахунок вкрадених трильйонів, якими один великий банк досі на халяву користується. Один такий випадок, до речі, зафіксовано в новітній російській історії. Мешканка Бєлгородщини подала в суд на банк, вимагаючи відновлення її заощаджень, розмір яких дозволяв їй в 1991-му придбати квартиру. Судилася 5 років, але в кінці кінців влади Бєлгородської області в обмін на відкликання позову дали їй квартиру. Шкода, що в Росії немає прецедентного права.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code